Педагогічне есе

Виховання дітей – ризикована справа. Адже у випадку удачі - остання досягнута ціною великої праці і турботи, у випадку ж невдачі – горе, яке не порівняти ні з яким іншим.
                                                                                       ДЕМОКРИТ

Вчитель, педагог, вихователь…Це посада чи покликання? Яким він повинен бути сьогодні?Вихователь - педагог, робота якого триває не годину і не місяць, а довгі роки. Він повністю занурюється у свою роботу, живе нею. Він - багатогранний і цікавий, добрий і суворий, справедливий і непідкупний, і, завжди - небайдужий.Звідки ж бере цей педагог сили, щоб одночасно бути вихователем і вчителем, артистом і скульптором, батьком і матір’ю… Напевно, з любові до дітей, небайдужості до майбутньої долі вихованців, з любові до свого покликання…В історії педагогіки часто змінювалися умови навчання й підходи до виховання, та незмінним залишилося головне призначення вихователя – навчити Людину бути Людиною. А в чому ж сенс моєї роботи, такої улюбленої і такої відповідальної? Напевне, в тому, щоб зустрічаючи своїх вже дорослих вихованців, разом з ними порадіти за їх щасливу родину, доглянутих та веселих дітей, не дорікати собі, за те, що щось не донесла їм. А що ж таке виховання?.. Для дітей - це набуття життєвих знань, а для вихователя - книга життя, читаючи яку, сторінку за сторінкою, набираєшся безцінного досвіду. І важливо, щоб цей досвід із маленької "зернинки", яку педагог вкладає в дитячі серця, проріс урожайним "колоссям" на життєвій ниві його вихованців. Тому, терпіння та творчої наснаги нам усім – учителям, вихователям…бо в наших руках – МАЙБУТНЄ!